Безумовний Базовий Дохід як «Соціальний Клей» України.

Безумовний Базовий Дохід
Експеримент із запровадженням ББД може зробити нашу країну прикладом для інших європейських держав.

Що таке «соціальный клей» та для чого він потрібен?

За останні роки все частіше в науковій літературі та аналітичних статтях можна зустріти термін «соціальний клей». Він означає будь-яке соціальне явище, що поєднує разом і створює почуття солідарності та єдності.

Найпопулярніше політичне ток-шоу в Україні у 2005-2016 роках, програма  «Шустер LIVE» стала платформою для соціальних досліджень. Автор програми, відомий журналіст та телеведучий Савік Шустер проаналізував результати опитувань, які проводилися щотижня під час політичного ток-шоу «Шустер LIVE» з 9 жовтня 2015 року до 20 грудня 2016 року та дійшов висновку, що Україна гостро потребує «соціального клею». Для того, щоб знайти найбільш ефективний метод об’єднання українців, потрібно вивчати вплив колективних емоцій на конкретний регіон або країну, впевнений Савік Шустер:

«Вивчення колективних емоцій в Україні може багато повідомити про душевний стан населення. Це дослідження допоможе визначити причини народної неприязні до уряду, а також передбачити жорстокі масові протести. Не буде перебільшенням сказати, що такі знання допоможуть врятувати десятки життів. Якщо наша мета – жити у вільному, демократичному суспільстві, ми повинні розвивати методи моніторингу основних колективних емоцій: надії, страху, приниження та гніву, щоб зрозуміти, в який момент їх суміш може стати вибухонебезпечною.»

У своїй книжці «Свобода слова проти страху і приниження. Соціальний експеримент у прямому ефірі й перша карта емоцій України» одним із рішень складного емоційного розходження між регіонами, поколіннями та статями Савік пропонує універсальний базовий дохід.

Провокаційна ідея, що отримала назву «базовий дохід», насправді дуже проста. Бертран Рассел (Bertrand Russell) писав у 1918 році: «Певний невеликий прибуток, достатній для потреб, має забезпечити всіх, незалежно від того, працюють вони чи ні». За словами Філіппа Ван Парійса (Philippe Van Parijs), «базовий дохід – це прибуток, який виплачує політичне товариство всім своїм членам на індивідуальній основі, без здачі екзамену чи визначення вимог до праці».

У тій чи іншій формі, під тією чи іншою назвою, ця ідея обговорювалася більше двох століть, але тільки за останні 50 років вона стала головною темою наукових досліджень. Приблизно з 1960 року література почала охоплювати такі різноманітні теми, як філософське обґрунтування ідеї; фіскальна та політична здійсненність; вплив на свободу, соціальну справедливість, економічну активність, психологічне благополуччя та багато іншого.

Базовий дохід забезпечує кожного громадянина країни певною сумою грошей. Платіж може бути здійснений прямим депозитом або іншим способом  щомісячно. На відміну від існуючих соціальних програм, базовий дохід є універсальним та безумовним. Його універсальність у тому, що він виплачується кожному громадянину. Це не є допомога, що виплачується тільки визнаним особам, котрі відповідають критеріям прийнятності. Одержувачі грошових коштів не повинні виконувати будь-яких зобов’язань, окрім збереження свого громадянства. Кошти надходять незалежно від того, працюють люди чи ні; мають трудовий стаж чи ні. Як універсальна безумовна допомога кошти виплачуються незалежно від того, чи є в одержувача інші прибуткові джерела, а також незалежно від його наявного прибутку. Кошти надходять до одержувача незалежно від віку та стану його працездатності.

Більшість із тих, хто підтримує базовий дохід, вважають, що кожна людина повинна мати, як мінімум, необхідні кошти для задоволення своїх основних потреб, однак у науковій літературі відсутня єдина думка про те, чи є цей аспект суттєвим для мінімуму. Базовий дохід, який повністю покриває кошти, необхідні для задоволення основних потреб людини, зазвичай називається повним базовим доходом. В інших випадках регулярний, безумовний платіж називається неповним базовим доходом, або частковим базовим доходом.

Прибічники базового доходу стверджують, що він має виплачуватися в індивідуальному порядку і не залежати від розміру або типу сім’ї, в якій людина проживає. Платіж на індивідуальній основі передбачає, що кожному члену сім’ї буде виплачений окремий платіж, а не один платіж на всю сім’ю, або особі, котра вважається «главою» домогосподарства. Універсальний, безумовний та індивідуальний – ось три ключові властивості, які радикально відрізняють базовий дохід від традиційних соціальних програм. Хоча сучасні соціальні програми  різних країн сильно відрізняються політикою та рівнем щедрості, всі вони вимагають відповідності одній із названих категорій. Компенсація безробіття призначена тим, хто має можливість працювати, проте не може знайти роботу. Тих одержувачів, хто не здатний працювати, соціальні служби повинні спрямувати на одну з багатьох можливих програм. У них має бути  програма для старих, інша – для занадто молодих; ще одна – для людей з обмеженими можливостями і т.д. У свою чергу, одержувачі базового доходу не зобов’язані працювати або мати трудову книжку. Їм не потрібно демонструвати своє бажання працювати або те, що вони непрацездатні. Базовий дохід є чітким відгалуженням від типових соціальних програм.

Крім того, більшість соціальних програм розвинутих країн не зберігають стимулів для пошуків роботи або зростання професійної кар’єри. Одержувачі соціальної допомоги, компенсації з безробіття, допомоги з непрацездатності та багатьох інших програм, як правило, стикаються з жорстким компромісом втратити компенсацію при влаштуванні на роботу. Економісти часто називають цей феномен «пастка залежності» або «пастка бідності». Базовий дохід, у свою чергу, повністю виключає таку проблему.

Істория розвитку теорії Безумовного Базового Доходу

Ідея базового доходу зародилася ще наприкінці 18-го століття. 

Томас Пейн (Thomas Paine), один із засновників Сполучених Штатів, був одним із перших прихильників ідеї базового доходу та може вважатися його американським винахідником. У своїй брошурі 1795 року «Аграрне правосуддя» він стверджував, що в докапіталістичному минулому, до того, як земля стала приватною власністю, вона належала всім, і що цю загальну власність все ще належить поважати. Він писав:

«Відстоюючи справу осіб, позбавлених прав, – це право, а не благодійність… [Уряд має] створити національний фонд, із якого кожній людині, яка досягла 21-го року, буде виплачуватися сума в 15 фунтів стерлінгів у якості компенсації частково за втрату його (або її) спадщини шляхом введення системи земельної власності; а також суму в 10 фунтів за рік кожному, хто має зараз 50 років, і всім останнім, коли вони досягнуть цього віку».

Пізніше він згадав про безумовність такого гранту: «Платежі мають виплачуватися кожній людині – багатій чи бідній. Найкраще зробити так, щоб не було явної різниці».

Хоча видатні діячі, такі як Томас Пейн, обговорювали ідеї, близькі до базового доходу, реальна дискусія стосовно базового доходу розпочалася лише в першій половині 20-го століття через зростаючий суспільний інтерес до соціальних програм.

1918 року Бертран Рассел у своєму «Запропонованому шляху до волі» закликав до введення гарантованого прибутку. У тому ж році члени Британської робітничої партії Денніс Мілнер (Dennis Milner) та його дружина Мейбл (Mabel Milner) опублікували «Схему державного бонусу», в якій запропонували ввести базовий дохід абсолютно для всіх громадян Великобританії. Ця тема широко обговорювалася на партійних засіданнях у 1920-х роках, коли вперше всі зосередилися винятково на цій ідеї.

У 1960-х та 1970-х роках базовий дохід став гарячою темою в багатьох країнах Європи та Північної Америки. Політична дискусія часто була пов’язана з працею вчених, особливо в галузі економіки. Серед основних прибічників цієї ідеї було декілька нобелівських лауреатів, таких як Фрідріх Хайек (Friedrich Hayek) та Мілтон Фрідман (Milton Friedman).

У 1986 році група вчених та активістів у галузі базового доходу зібралася в місті Лувайн ла Нев, Бельгія (Louvain-la-Neuve), на конференцію, організовану Філіппом Ван Парісом. Вони вирішили створити «Європейську мережу базових прибутків» (BIEN), яка швидко стала платформою базового доходу на території Західної Європи та за її межами. У вересні 2004 року BIEN перетворилася у всесвітню мережу та поміняла свою назву на «Всесвітня мережа базового доходу». За останніх 30 років 20 суспільних організацій, що боролися за введення безумовного базового доходу, стали офіційними представниками BIEN у різних країнах світу, від Аргентини до Японії.

Базовий прибуток увійшов до політичного порядку денного в багатьох країнах за останні десятиліття. Національні уряди та парламенти (наприклад, Фінляндії, Ірландії, Німеччині, Нідерландах та Об’єднаному Королівстві) та деякі регіональні уряди (наприклад, Каталонія та Країна Басків у Іспанії або Квебек у Канаді) вже спонсорують чи аналізують звіти про базовий дохід. Ця тема часто з’являється в багатьох виборчих кампаніях країн Європи та Північної Америки.

Передумови для запровадження ББД в Україні

Жителі України могли би стати першими європейцями, що отримують безумовний базовий дохід. Але для початку в країні потрібно провести тривалі та всебічні наукові долслідження, що зможуть підтвердити ефективність ББД, проаналізувати всі «за» та «проти» й допоможуть знайти оптимальну формулу виплат.

29 вересня 2018 року Савік Шустер виступив із презентацією своєї нової книжки, в якій  запропонував ввести універсальний базовий дохід у Дніпропетровському регіоні, який може стати унікальним соціальним «клеєм» поміж регіонами, поколіннями та статями. Важливо відзначити, що цей регіон вибрали не випадково, бо результати досліджень продемонстрували, що Дніпропетровська область є найбільш емоційно нестабільним регіоном України: 43% її мешканців живуть з острахом перед майбутнім та приниженням через теперішній стан. Презентація викликала значний інтерес до цієї теми, і за 6 тижнів група соціологів створила проект «Українська організація базового доходу», яка нині займається дослідженням та імплементацією базового доходу в Україні. На сьогодні мери Павлограда та села Подольського виявили зацікавленість у проведенні цього експерименту. План Павлограда полягає в тому, щоб виплачувати еквівалент 100 євро на місяць кожному з 2000 випадково обраних громадян (середня щомісячна заробітна плата в Україні – біля 9000 гривень, або 286 євро) впродовж 24-місячного періоду. Хоча міська влада заявила, що в бюджеті немає грошей на фінансування експерименту, планується зібрати кошти серед як державних, так і приватних благодійних організацій в Україні, а також іноземних організацій. Село Подольське планує підвищити ці стандарти безумовного базового доходу до 200 євро на місяць усім 500 мешканцям села за той самий період часу. Що ж стосується фондів, то Кухаренко – наймолодший мер країни (йому всього 25 років) – заявив, що кошти будуть зібрані з краудфандінгу та у потенційних внутрішніх та міжнародних інвесторів.

Вже існуючийий аналог ББД

Найближча до базового доходу програма, що існує на сьогоднішній день у світі – це, ймовірно, Перманентний фонд штату Аляска. Вона відповідає вищенаведеному широкому визначенню базового доходу, але інколи його називають дивідендом ресурсів або дивідендом громадянина. Штат Аляска інвестує частину свого нафтового прибутку до цього фонду та щорічно розподіляє частину цих прибутків серед мешканців – кожному жителю. Розмір дивідендів Перманентного фонду зазвичай коливається від 1000 до 2000 доларів США на людину за рік (в залежності від коливання фондового ринку).

Перманентний фонд регулярно і беззастережно виплачує грошові кошти кожному громадянину США, який мешкає в штаті Аляска впродовж цілого року. Це і є базовий дохід. Однак ця сума є недостатньою для задоволення основних потреб кожної людини, тому його можна розглядати тільки як частковий базовий прибуток. У більшості пропозицій стосовно базового доходу не вказано, але передбачено, що платіж буде достатнім, аби забезпечити одержувачам відповідну економічну стабільність. Цю відносно невелику виплату, що відбувається лише один раз на рік, мешканці Аляски, як правило, розглядають лише в якості бонусу, який використовують для покриття частини комунальних витрат, а не як засіб для задоволення основних потреб. Тим не менше, цей бонус є ефективним і надзвичайно популярним.

У багатьох країнах обговорювалося питання введення фондів такого типу. Монголія пообіцяла розпочати поетапну виплату дивідендів за ресурси, а Іран уже розпочав поетапну реалізацію програми, яка є наближеною до невеликого базового доходу.

Таким чином, від ідеї та теорії про можливість виплат бозового доходу світ поступово наближається до програм реалізації. Якщо українці братимуть активну участь в обговоренні та впровадженні ББД, у країни є шанс стати прикладом для інших держав.

Сподобалося? Поділися!